Реформування системи освіти України та модернізація освітньої політики країн Євросоюзу пов’язані нині з принципово новим цілепокладанням в педагогічному процесі. Метою функціонування школи та навчальної діяльності учнів має стати не сукупність знань з певних дисциплін, а компетентність особистості як загальна здатність, інтегрований результат навчання, як складний комплекс, що характеризує здатність індивідуума успішно функціонувати та адаптуватися до вимог життя, знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих, а майбутньому і професійних ситуаціях.
Майбутнє України, як і будь-якої іншої країни світу, визначатиметься рівнем освіти й науки. Це зумовлено тим, що у сучасному світі відбуваються зміни, які значно підвищують роль знань як на рівні індивіду, так і на рівні колективу та країни взагалі.
Інформаційна цивілізація потребує людину, яка не лише володіє знаннями, а спроможну оптимально орієнтуватися у потоці нової інформації, вибрати з неї потрібну й оперативно застосувати її на практиці, адаптивну, здатну творчо вирішувати проблеми. Тобто успішна самореалізація особистості залежить від бажання і вміння пізнавати нове, її впевненості у власних можливостях, рівня розвитку її аналітичності, технологічності, комунікативності, вмінь виявляти креативність у побудові і реалізації власної життєвої траєкторії саморозвитку, у громадських справах та у професійній продуктивній діяльності.
Отже, у сучасності продуктивно, повноцінно і щасливо може вибудувати власне життя творча компетентна особистість. Ураховуючи сутність понять "творчість", "компетентність особистості" можемо стверджувати, що вони взаємопов’язані. Насамперед, вважаємо, компетентність є основою,підґрунтям здатності особистості творити на вищому рівні творчої
діяльності. У той же час творчість є складовою сукупності компетентностей, якими повинна володіти сучасна людина для оптимального самовияву, самореалізації у суспільстві.
Важливим є й наступне загальновизнане положення психології: розвиток здібностей, а отже, й умінь і навичок творчо діяти, зокрема і вчитися, може здійснитися лише у практичній відповідній діяльності. Поза межами діяльності певного виду вони не можуть виникнути, створитися чи виявитися. Тобто здібності можуть існувати лише в русі, в розвитку, вони є "результатом розвитку". Подібні твердження про те, що здатність до творчої діяльності, відповідні вміння і навички творення повинні бути розгорнені, здійснені, наявні і низці інших праць.
Є. І. Рогов у праці "Загальна психологія" стверджує: "Здібних людей від нездібних відрізняє більш швидке засвоєння діяльності, досягнення в ній більшої ефективності. Здібності є складним синтетичним утворенням, яке залежить і включає в себе не лише різноманітні психофізичні функції і психічні процеси, але й увесь розвиток особистості". Учений зазначає: "Якщо людина не справляється з вимогами, які пред’являє до неї діяльність, то це означає повну відсутність у неї здібностей. Цілком імовірно, що певному індивіду потрібно буде більше часу на засвоєння знань, вмінь і навичок, а його педагогам потрібно буде докласти значно більше зусиль для його навчання".
Ще одним принципово важливим моментом у розумінні особливостей розвитку вмінь творчої діяльності учнів, зокрема і навчальної, розвитку здібностей вихованців є твердження Б. М. Теплова про те, що успішне виконання діяльності певного виду залежить не від певних здібностей, а від їх поєднання, яке є характерним для певної особистості. Кожна здібність,
притаманна індивіду, може змінюватися, набувати якісно нового характеру залежно від рівня розвитку інших. Тому можливість чи неспроможність успішної реалізації особистості в діяльності певного виду залежить від сукупності здібностей.
Значущими є думки Б. М. Теплова та Г. С. Костюка про те, що здібності кожної людини не мають меж розвитку, у практичній чи теоретичній діяльності їх можна розвинути до обдарованості, таланту чи геніальності. Це залежить від низки факторів, серед яких найважливішими є такі: тривалість людського життя, методи виховання, методика навчання. Достатньо вдосконалити такі чинники, як методику виховання і навчання, і, відповідно, межі розвитку здібностей і обдарованості відразу збільшаться.
Із наведених вище положень про особливості психічного розвитку особистості можемо зробити висновок: намагаючись зреалізувати проблему творчого розвитку старшокласників у процесі освіти, вчителю не варто залишати поза увагою жодного учня. Вміння і навички вивчати предмет творчо, продуктивно, з високим рівнем самостійності та активності маємо змогу розвинути більшою чи меншою мірою в кожного школяра.
Зрозуміло, що значно більше зусиль з цією метою доведеться докласти і педагогу, й учневі в тому разі, якщо зазначені вище властивості не були сформовані в дитини в молодших і середніх класах. Але це зовсім не означає, що вчитель не зможе сформувати або вдосконалити вже набуті вміння й навички активного творчого пізнання у процесі вивчення предмета в кожного учня.
Тобто розвиток кожного як творчої особистості у навчально-виховному процесі, є можливим та оптимальним на основі активної творчої діяльності школярів. Значущими в розглядуваному аспекті є твердження філософа М. І. Алексєєва, який вважає, що творчій діяльності людину можна навчити, оскільки вона не є генетично запрограмованою, тобто даною від народження.
Але, зазначає вчений, "їй вчаться не теоретично, не шляхом засвоєння науки про творчість, а практично, на досвіді". З цією метою "потрібно з перших кроків діяльності ставити людину в такі складні (неоранжерейні) умови, за яких вона вимушена долати труднощі, вести боротьбу з протиріччями... Теорія творчості може лише допомогти усвідомити цей практичний шлях, але замінити його вона ніколи не спроможна". Водночас така активна освіта не лише сприятиме розвитку учня як всебічно розвиненої, творчої, компетентної особистості, а допоможе глибокому, усвідомленому засвоєнню ним учбового процесу.
Окрім цього, враховуючи, що успішність діяльності (і навчальної також) залежить від сукупностей здібностей, тобто обдарованості, вчителю літератури наприклад, варто зважити, що, для прикладу, учневі, який має яскраво виражені логічні (математичні) здібності, ці якості і властивості стануть в нагоді у процесі вивчення літератури – під час аналізу художнього твору, образу твору тощо – в аналітичній діяльності, яка для старшокласника, обдарованого філологічно, буде більш складною для виконання.
"Неможливо "зі сторони" розвивати здібності дитини. Власні здібності вона розвиває сама. А справа вихователя (педагога, батьків) – створити для цього всі необхідні умови". Учень, вважають психологи, повинен визначитись як творча особистість (можливо, з допомогою вчителя), повірити у власні можливості, а потім їх творчо реалізувати під час навчання, одержуючи відповідну підтримку.
Психолого-педагогічна мета вчителя і цілі школярів у цьому процесі, звичайно, відрізняються, але вони взаємопов’язані: "Мета розвитку творчої особистості має спрямовувати зусилля всіх учасників навчально-виховного процесу на формування в учня складних особистісних новоутворень, що сприяють постановці та здійсненню самим учнем творчих цілей власної поведінки та діяльності і в кінцевому рахунку ведуть до досягнення нових оригінальних результатів".
Щоб в учня виникло бажання творчо самореалізуватись під час вивчення певного предмета, необхідно, вважають дидакти і психологи, виховати в нього пізнавальну потребу, розвинути інтерес до навчання, "жадобу пізнання" (за висловом В. О. Сухомлинського). З цією метою потрібно створити передумови: налаштувати учнів, умотивувати важливість творчої діяльності, інакше кажучи, сприяти виникненню мотиву, забезпечити усвідомлений вибір активної пізнавальної позиції кожним учнем у процесі навчання.
Наступне, що потрібно враховувати на практиці, це загальні положення психології про особливості розвитку особистості. Відомий учений Г. С. Костюк стверджує, що психічному розвитку, як і розвитку взагалі (а отже, й удосконаленню вмінь і навичок творчої діяльності), притаманні суперечності, боротьба протиріч: "Рушійною силою... переходів особистості... від нижчих до вищих ступенів розвитку є внутрішні суперечності... Вони стають джерелом активності, намагань усунути ці суперечності, виробити нові способи поведінки, досконаліші дії і зв’язані з ними властивості".
За умови такого розуміння творчого зростання школярів педагог може керувати цим процесом, цілеспрямовано використовуючи вплив певних протиріч на розвиток особистості учня чи послаблюючи дію негативних. М.О. Данилов головним протиріччям у розвитку школярів в навчально-виховному процесі вважає те, яке виникає між поставленими завданнями та наявним рівнем знань, умінь і навичок учнів.
Вказану невідповідність можна перетворити в рушійну силу за умови усвідомлення школярами ускладнень у вирішенні завдань та необхідності і можливості їх подолання на основі здобуття необхідних знань чи формування нових вмінь (самостійно чи з допомогою вчителя). Важливу роль на цьому етапі відіграє мотивація, яка, на жаль, не завжди має місце у практиці сучасної школи.
За допомогою ґрунтовного вмотивування потреби виконання того чи іншого навчального завдання вчитель може нейтралізувати ще одне з головних протиріч – між цілями учнів і метою, яку ставить педагог.
Наступне із визначених А. О. Кірсановим протиріч залежить від умов, що не завжди сприяють творчому навчанню і зростанню учнів: часових, матеріальних, духовних обмежень, які виникають у процесі навчальної діяльності й розвитку школяра.
Вказані суттєві недостатності можливо принаймні послабити за допомогою ґрунтовної мотивації, розв’язання завдань різних видів, застосування функціонально повної сукупності форм мисленнєвої діяльності (розпізнавання, аналізу, синтезу, перетворення, оцінювання тощо), інакше кажучи, за умови організації такої пізнавальної діяльності, в основі якої – розумові дії (мислительні операції) аналізу, синтезування, порівняння, узагальнення, абстрагування, систематизації, класифікації, рефлексії, що передбачають активне застосування суджень, міркувань, умов виводів як форм мислительної діяльності.
Таким чином, ще однією з визначальних умов розвитку вмінь і навичок творчо вчитися в учнів визначаємо наявність протиріч у навчально-виховному процесі, а саме: використання певних із них з метою підвищення активності учня, розвитку в нього на цій основі нових, більш досконалих способів творчої діяльності, компетенцій, здобуття ним нових знань; урахування та, за можливістю, усунення вчителем реальних часових, матеріальних недостатностей.
В основі спілкування зі школярами, керування процесом розвитку творчої навчальної діяльності повинен переважати демократичний стиль спілкування, педагогіка співробітництва. "Демократичний стиль спілкування з учнями найоптимальніший з погляду ефективності викладання в школі не тільки тому, що приносить радість і задоволення від спілкування з твором, з письменником.
Він забезпечує найсприятливіші умови для мотиваційних основ навчання, розвитку творчих сил і можливостей дітей". Педагогіка співробітництва, демократичність у стосунках з учнями забезпечать "безпосереднє звернення вчителя до розуму і серця вихованця".
Таку співпрацю вчителя й учнів Ш. О. Амонашвілі трактує як уміння педагога допомагати школярам долати труднощі, проводити самооцінку знань, ставити чітко сформульовані навчальні завдання, намагання спільними зусиллями розв’язати їх, надання простору самостійній думці та судженням, творчим пошукам вихованців, що в сучасній педагогіці трактується як нові ролі педагога – фасилітатора, наставника, консультанта – серед низки інших, якими він повинен володіти.. "Головна мета уроку, навчально-пізнавальних завдань у тому, щоб повернути дитину до самої себе, на розвиток власнихздібностей і можливостей, на самовиховання".
Показниками особистісного розвитку юної людини є також такі нові якості учня, як пошук власного "Я", готовність самовизначитися, знайти своє призначення в житті, потреба в досягненні. Це також потрібно використовувати у процесі навчання з метою розвитку творчої діяльності школярів: формувати кожного учня як носія національної ідеї, схиляти до думки: "Я – особистість, непотворна індивідуальність, але я – частина своєї нації.
|